Коли я вперше запустив Arknights: Endfield, то думав про серію Pokémon. 

Коли ті проєкти вперше з’явилися на Game Boy, я був зарозумілим підлітком, який вважав, що занадто дорослий, щоб грати в таке. А потім спостерігав, як Pokémon став культурним феноменом і роками підсвідомо думав, що змарнував свою нагоду. 

Завжди можна було почати — шлях доступний у багатьох кольорах, на багатьох поколіннях пристроїв — але я звів ментальний бар’єр з тієї ж причини, чому здається занадто складним занурення в комікси: увійти в курс справи та стати компетентним просто жахає. Але зрештою, мені вдалося перебороти себе — увімкнув Pokémon, навчився розуміти її мову та полюбив цю франшизу. 

За багато років потому я опинився в схожому становищі, але вже з ґача-іграми, жанром, названим на честь слова, якого я ніколи не чув і не розумів, і який раптово, здавалося, був повсюди після виходу Genshin Impact. Принаймні, я можу стверджувати, що не припустився такої ж помилки. І можу сказати, що спробував деякі з найгучніших проєктів. 

Донедавна я не міг визнати, що справді призвичаївся і порозумівся з ґача-іграми. 

Знайомтеся: Arknights: Endfield — моя нещодавня та найліпша спроба справді вивчити нову мову відеоігор. Подорож до вільного опанування системами спантеличила мене, приголомшила, навчила та вгамувала. Також ця гра зробила мене шанувальником жанру. 

Ґача — зловіть їх усіх

Я думав, що не знав, що таке ґача-гра. Завдяки універсальним крамницям 80-х років я помилявся.

У дитинстві, де я був таким малим, що мамі доводилося брати мене із собою на закупи, моїми улюбленими крамницями були ті, де у фоє стояли автомати. А моїм улюбленим заняттям було випрошувати у мами чверть долара, щоби кинути монетку в автомат, смиконути металеву ручку й можливо отримати тверду, як камінь, жувальну гумку або запилену пластикову каблучку-павука, яку видавали в куполоподібній, прозорій пластиковій капсулі. 

Виявляється, це так чи інак, але ґача-машина, хоча, варто визнати, вони значно вишуканіші, ніж автомати в Hills 1987 року. Там були капсули, а всередині них — іграшки, але японські версії датуються 1960-ми роками та отримали назву: «ґачапон» або просто «ґача». 

Перш ніж умикати Arknights: Endfield, я провів дослідження, адже вважав за потрібне ліпше зрозуміти, що таке ґача-гра. Я хотів знати, на що слід звернути увагу, і ось воно: те, що колись було фізичною дією — смиканням ручки для отримання призу, — стало цифровим та знайшло застосування у відеоіграх. 

Ідея в іграх у тім, що є величезний призовий фонд, наповнений як багатьма бажаними предметами, так і багатьма тими, що насправді не потрібні. Отже, у термінології ґача-ігор, ви «тягнете» (як важіль ігрового автомата) і отримуєте (в ідеалі) чудові призи. 

І виявилося, що ця концепція доволі проста. Але в іграх вона працює дещо складніше. Озброївшись здобутими знаннями й завантаживши Arknights: Endfield з Epic Games Store — та отримавши пояснення про ґача-ігри від EGS — я занурився.

Кількість гри в грі 

Вступна частина Arknights: Endfield — це 30 хвилин наповненої адреналіном фантазійної січі, дослідження з використанням тросів, мандрівка засніженою тундрою та завершення у вигляді спільної битви мене й союзників, які з’являються якраз вчасно, щоб нейтралізувати боса, розміром приблизно з гору. 

Базова гра не надто відрізняється від вступного завдання й пропонує майже постійні можливості розмахувати мечем, комбінувати вибухові атаки з товаришами по команді, досліджувати відкритий світ та здобувати величезну кількість різноманітних валют за свої зусилля. 

Arknights: Endfield — сюжетноорієнтована гра з безліччю відеовставок, наповнених персонажами та оповіддю, які супроводжували мене на кожному кроці. Після вибухового вступу персонаж прокинувся після 10-річного сну на борту OMV Dijiang, бази Endfield Industries та його дому. Я дізнався, що став ендміністратором, (очевидно, дуже важлива посада на зорельоті, який перебуває на низькій орбіті навколо планетоподібного місяця під назвою Талос-II). Ми збираємо ресурси, такі як Originium, з поверхні, переробляємо їх та створюємо з них речі на Dijiang. 

Я дізнаюся про це точно так само, як і персонаж — від пані, на ім’я Перліца, яка допомагає пригадати, що я лідер, боєць, винахідник рівня Едісона — іншими словами, справжнісінький герой. І, як виявилося, вона теж така нівроку. 

Під час проходження кампанії я зустрічаю нових персонажів, деякі з яких можуть приєднатися до моєї команди з чотирьох бійців (велетенські панди-гуманоїди зараховуються як люди). Перліца миттєво стала моїм улюбленим і постійним супутником. 

Завдання, на які мене відправляють, не надто складні, а бої стрімкі та ефектні, що визначається виконанням видовищних комбінацій після заповнення шкали успішними влучаннями. Продовжуйте натискати кнопку, і кожен персонаж загону долучиться до дії, знищуючи смужки здоров’я ворогів чималими відрізками. 

Потім я почав освоювати Талос-II. 

Понад 10 годин здавалося, що майже кожне завдання навчало мене чогось нового в Arknights: Endfield. Це стосується і важливої системи будівництва, яка є грою в грі. Моє завдання на Талосі-II полягає не лише в пошуку та зборі ресурсів, а й у їхньому переробленню на корисні складники та виготовленні, наприклад, обладунків. Гра чудово навчає основ, але Epic Games Store створили посібник з опанування виробництва, який перетворив мої поверхові знання на глибоке розуміння. 

Я абсолютно не загубився. Я весь час думав: «Ну, це не так уже й погано» 

А також постійно думав: «А де ж ґача-вміст?». Знадобилося понад чотири години, щоб Arknights: Endfield показала славнозвісний «важіль» — і саме тоді гра стала вимогливішою. 

Побачити крізь Матрицю

Це доволі смішно. Я навіть не усвідомлював, наскільки доречним було те, що на мить запуску в голові були думки про Pokémon. Виявляється, серія про «збери їх усіх» входить у певну гармонію з ґача-іграми, де ви збираєте оперативників або союзників, які борються разом з вами. Збирання їх усіх в Arknights: Endfield полягає у формуванні чудової команди. 

Щодня я годинами грав у Arknights: Endfield і щодня отримував щоденні ігрові винагороди. Деякі з них були вище мого розуміння, але я усвідомлював, що не варто було через це перейматися. Гра повідомляла мені саме те, що потрібно знати, і саме тоді, коли це потрібно було знати. Тож було припущення, що так само буде і з ґача-системою.

Але мені дуже хотілося почати тягнути. У грі буквально був справжній важіль і він солодко манив мене. 

На четвертий поспіль ігровий день мене винагородили безліччю предметів за вхід до гри, як і кожного іншого дня. Я ще мало розумів, але почувався комфортніше і вирішив прочитати опис кожного предмета. З величезним подивом дізнався, що мені гарантовано шестизіркового персонажа — максимально можливий виграш у грі. Я пішов отримати подарунок, побачив список персонажів і завмер. У мене не було ані найменшого уявлення, кого обрати. 

І ось у чому краса: як і в будь-якому іншому місці Arknights: Endfield, мені не потрібно було знати це просто зараз. Я довіряв розробникам, що вони повідомлять про це згодом — бо так було раніше. Я навчуся, — так я вважав, — коли вони захочуть, щоб я навчився. 

А потім наступного дня я побачив Матрицю. 

Я отримав кілька Chartered HH Permits за вхід у гру. Виявляється, HH означає Headhunting — рекрутування чи то пак призов персонажів у Arknights: Endfield. Отже, я йду у меню й бачу, що їх у мене було багато, тож звідти йду до меню Headhunting. І ось тут я усвідомив, що гарантовано отримаю шестизіркового персонажа лише за певну кількість «смикання важеля». І у мене було багато доступних смикань. 

І раптом у голові склалася схема:

• Ви отримуєте валюту, що дозволяє вам тягнути. 
• Ви тягнете. Можливо, вам пощастить. Імовірно, ви отримаєте щось цілком нормальне. 
• Гра милостива і гарантує щось чудове після певної кількості повторів. 
• Результат: ви витрачаєте накопичену валюту, доки гарантовано не отримаєте щось неймовірне. 

Немає часу ліпшого, аніж зараз! Час для вагань минув і я тягнув та тягнув — не встиг озирнутися, як отримав шестизіркового персонажа. 

І я зрозумів. Я зрозумів привабливість цього. Ідеться про те, щоб заслужити право витягувати випадкові призи. Це ґача. 

Моя шестизіркова Ліфен стала новенькою у команді, котра нищить ворогів і рятує світ. І я не міг не посміхатися щоразу, коли дивився на новеньку. Я це зробив. Нарешті я розібрався. 

Неймовірна кількість всього, що потрібно вивчити

У мене були однакові думки щодо двох абсолютно різних ігор за останній місяць або близько того. Поки я міркував щодо Crimson Desert та Arknights: Endfield, я постійно думаю: «Оце ж так! Як багато тут гри в самій грі!» «Яким би не був максимум гри, який можна вмістити в одну гру, це саме він».  

Я — надмірний мислитель світового рівня. Мій мозок постійно вишукує недоліки, упевнений, що я пропускаю щось очевидне і роблю щось неправильно — і під «щось» я маю на увазі «усе». Можливо, так міркував собі під час гри в Arknights: Endfield, я просто наївна дитина, яка не має достатньо знань, щоб усвідомити власне незнання. 

Що ж, якщо це правда, то приймаю своє нинішнє блаженство невігластва. У цій грі немає нічого, що здається штучно обмеженим. За перші понад 10 годин гри ніщо не змусило мене відчути, що варто обмінювати реальні гроші на внутрішньоігрові нагороди. У мене стільки речей, що я не знаю, що з ними робити. Можливо, коли я все зрозумію глибше, це зміниться. Але цей день — не сьогодні. Допоки цього не станеться, я неймовірно задоволений отримати задарма стільки всього й навчатися впродовж гри. 

Раніше цього року я витратив близько 15 годин на Resident Evil Requiem. Це саме той тип сюжетної AAA-гри з насиченою кампанією, які я обожнюю. Це коштувало мені чималої суми, але я задоволений обміном своїх грошей на розваги від Capcom. Я грав майже стільки ж в Arknights: Endfield — і клятськи сильно насолоджувався цим часом. Це обійшлося мені в нуль доларів США і навчило про ґача-ігри більше, аніж я колись знав. Як на мене, то це дуже вигідна пропозиція. 

Якщо такий різновид пригод викликає у вас цікавість, в Epic Games Store є чимало ґача-ігор: від Arknights: Endfield до Genshin Impact, Infinity Nikki, Honkai: Star Rail, Snowbreak: Containment Zone і Wuthering Waves. На цьому етапі, здається, мене це затягнуло, тож якщо зустрінемося, обов’язково скажіть: «Привіт, ендміністраторе».